Копашново - сільський сайт

Село посеред світу ...

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта

Історія села

Печать PDF

Копашново

        

           Копашново  знаходиться за 18 кілометрів  від  районного центру, центр сільської ради. Через село проходить шосе. Копашнівській сільській раді підпорядковані села Хустець, Лунка, Поляна.

   Територія Копашнова становить 1500 га.

   Транспортне забезпечення нормальне. Найближча автобусна станція знаходиться в районному центрі міста Хуст. По графіку функціонують маршрутні автобуси із Хуста в Копашново, Хустець, Поляна, Мала Лунка, Велика Лунка. Із села також є автобус в Ужгород.

Національний склад  населення: переважають  українці, декілька росіян, циган.

   Вперше село Копашново згадується  в письменних джерелах середини           17 століття. Старожили Копашнова  вважають, що село дуже давнє і виникло, можливо  разом з Хустом, хоч в історичних документах  воно згадується  з середини  14 –початку 15  століття. Таке припущення ґрунтується  не тільки  на назві  річки  Хустець, що протікає через  село, а  й  наявності  в  давній  назві  села  початкової  букви  санкритського  слова  «там».  Що перекладається  як  «спокій», «тиша». Є припущення, що село  заснували  волохи, які прибули з території  нинішньої РумуніїВони  були  вмілими  кориторями, виробляли  речі при допомозі скребів, по місцевому копачів. А якщо  під цим  словом розуміти  справді землекопів, то  виходить  «копач».

Жартома  копашнівці  називають  своє село центром  світу. Воно  розташоване  ніби в  ямі. Навколишні береги в  садах, всюди зелень. Прадіди обрали для свого населення райський  куточок. Посеред  села протікає  річка  Хустецьколись повноводний, багатий на рибу. Навколишні ліси  кишіли дичиною. І гарне  село в усі пори року. Коли весною все цвіте, зеленіє, щебече, коли  влітку груні  у буйних   травах купаються, дзвенять коси, черешні і ягоди дозрівають, а ліси тиху пісню співають. Коли восени  садовина  дозріває, а все довкола виграє барвистими фарбами. Коли взимку чистий  сніг вкриває землю. Тиша. Казка.

    Існує декілька переказів про походження назви  села. Один з них  заслуговує  на  увагу. Спочатку на  цьому  місці було невелике  поселення, куди люди  прибували  з різних  місцевостей  - малоземельні  втікачі  від злих панів, шукачі  кращої долі. Поки було небагато господарств, розміщалися  в долині, біля потоків. Коли вже  не вистачало рівнини, освоювали інші землі. А ранньою весною  прибували  люди розкорчовувати нові землі, то  місцеві  жителі казали : « Вже прийшли  копаші на нове «або» Вже прийшли копаші  наново». Можливо, звідси і походить назва села Копашново.

  Проходили роки, за які були біди й  гаразди, село зростало, розширювалося. Поселились люди  на присілках Хустець, Поляна, Велика і Мала Лунки. Тепер це села, кожна  із назв  має свою  історію  виникнення.

      В давні часи люди жили бідно. Хати будували переважно з глини, дах  покривали спочатку соломою, а вже  потім, трохи згодом  драницями або черепицею.За розмірами хата була невелика, в одній оселі іноді жило  по кілька сімей. Спали на печі,  дошках, підлозі.

  Достовірно відомо, що вівчарство  в давнину було основою господарства села, то багато одягу люди плели з вовни. Спочатку овець стригли, вовну мили, сушили, скубли, пряли і аж потім можна було плести, наприклад, вовняні шкарпетки, светер, носили також  бунди (шкіряні безрукавки ). А жінки заготовляли собі з льону  нитки, якими потім  вишивали собі святковий одяг. Це було досить давно. А пізніше ходили купувати собі нитки  на ярмарок і вже вдома вишивали собі різні свити, сукні,  блузки, в яких ходили до церкви, а також на вечорниці.

      У селі розвивалося землеробство. Спочатку землі обробляли мотикою, лопатою. А коли посівні площі почали збільшуватися, почали застосовувати плуг. Переслідуючи вільних селян, феодали починають їх закабалювати. Поступово обкладають їх даниною, заставляють відробляти кілька днів на тиждень (коблина).

      Багато продуктів для приготування їжі селяни вирощували на своїх ділянках землі. На полях сіяли переважно овес, жито, кукурудзу. З кукурудзи випікали  коровай, варили токан (мамалигу), на великі свята пекли  хліб.

       Вівчарство було досить поширене у нашому селі,  то з овечого молока виготовляли бринзу тому, досить поширена така страв як токан з бринзою.

      За всю історію свого існування село не знало спокою, бо життя тут було непростим. 1914 – 1919 роки наклали свій відбиток на життя наших краях. Важким було життя напередодні і в роки Першої світової війни.

       На жорна війни потрапили дужі й молоді вояки. Багато з них полягло на полях боїв Східного  та Румунського фронтів, чимало повернулося каліками. Під час Першої світової війни багато копашнівців відмовлялися  воювати. Мобілізації підлягали  чоловіки  віком  від 18 до 50 років. Багато вояків  не повернулися з війни. Та навіть ті, які повернулися живими, не отримали обіцяного клаптика землі.

      Наприкінці  1918 року Австро-Угорська монархія  розпалася.

      Живучи в злиднях, напівголодні, шукаючи кращої долі, селяни були змушені залишити обжиті місця і вирушати в дорогу далеку. Пізніше  масово стали виїжджати в Америку, Бразилію, Аргентину,  Канаду, Бельгію. За безцінь  працювали  в Угорщині, Словаччині. Селян обкладали  великими податками (порціями).

      10 вересня  1919 року був підписаний Сан-Жерменський мирний договір, за яким Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини на правах автономного округу під назвою  Підкарпатська Русь. За чехословацького періоду копашнівці вперше за всю історію села  отримали  паспорти. Як громадяни Чехословацької Республіки, вони змушені були відбувати  військову  повинність. Територія Підкарпатської Русі  була поділена  на адміністративно –територіальні  одиниці – жупи: Ужгородську, Мукачівську, Берегівську,  Великосевлюську, Марамороську. Важке  становище  змушувало селян виїзжати за кордон. Працювали в шахтах, бо не мали освіти.

      У вересні 1938 року у Мюнхені відбулася зустріч лідерів Європейських  держав  Німеччини, Італії, Великої Британії, на якій було прийнято питання про  розчленування  Чехословаччини. В результаті «Мюнхенської змови»  Закарпаття  у березні 1939 році  було окуповано  Хортистською Угорщиною. На території Закарпаття  18 жовтня  1938 року  було створено перший  автономний уряд  Підкарпатської Русі на чолі  А.Бродієм і А. Волошином.

 15 березня  1939 року в м.Хуст зібралася сесія сейму Підкарпатської Русі, на якій було затверджено конституційний  закон, гімн, герб і прапор Республіки. Офіційною столицею Карпатської України було проголошено м.Хуст.

    15 березня  1939 року війська Угорщини після спровокованих інци –дентів  у районах  Мукачева і Ужгорода  розпочали повну окупацію Закарпаття.  Особливий опір чинили  січові загони  під Хустом  у районі  Красного поля.  Рядові січовики  не мали обмундирування, зброї також не мали. Самостійна держава  Карпатська Україна проіснувала лише один день.  З 16 березня 1939 року на всій території нашого краю був встановлений  Угорщиною окупаційний режим. Розпочався  масовий  призов копашнівців  до армії.  І без того непроста служба ускладнювалася тим, що практично ніхто із селян не володів  досконало угорською мовою. Рятуючись від окупаційного терору, молоді люди почали масово тікати до СРСР. Втікачі  вважалися шпигунами, на них чекали концтабори із виснажливими  роботами.

     В роки фашистської  окупації  понад 30 жителів села  боролися в підпіллі  та займалися розвідувальною діяльністю у групі «Закарпаття», яку очолював  Ференц Патакі. Група додавала багато клопоту угорським і німецьким окупантам. Група проіснувала недовго. Почалися масові арешти. У помешканні вдови Лопойди було вбито 6 чоловік.

     Після визволення села від окупантів  24 жовтня 1944 року  близько 100  односельчан вступили в ряди Червоної Армії та в перший  Чехословацький  армійський корпус Людвіга Свободи. 46 із них віддали життя в боях за свободу і незалежність  Вітчизни. 30 розвідників та учасників підпілля закатовано і розстріляно в концтаборах, багато пропало безвісти.

     Слід також відзначити, що переважна частина добровольців  Червоної  Армії та легіонерів  (воїнів) 1-го Чехословацького армійського корпусу  Л. Свободи  служили в угорській  армії до вигнання фашистів із Закарпаття.

     Влітку 1944 року війська 4-го  Українського фронту під командуванням  генерал – полковника  І.Ю.Петрова розпочалися бої за Карпатські перевали, а наприкінці жовтня радянські війська були вже на Хустщині.

    24 жовтня 1944 року було визволено Копашново. Кілька сімей  с.Копашнова до цього часу не знають де саме під час війни загинули їх сини, батьки, брати.

    У нашому селі є пам’ятник загиблим воїнам – односельцям. Він розташований біля Будинку культури. Збирати кошти на споруду розпочали в 1968 році, а побудований був у 1969 році. Висока біла стела зроблена  із бетону, височить над пам ятником. На ній зображений герб, а пізніше був

встановлений хрест. У суворій задумі схилена в солдатській касці голова, наче людина  згадує ті страшні роки війни. На грудях медаль. Біля фігури солдата викарбуваний напис: «Хто поліг за життя прекрасне, того слава  у віках не згаснеТрохи даліневелике підвищення, на якому дати: «1941- 1945». На чотирьох білих мармурових плитах викарбовано прізвища воїніввизволителів.

     Після вигнання фашистів  в історії села і рідного краю розпочалася нова сторінка. Довго загоювалися рани і приходили до тями люди, які пережили тяжкі роки окупації.  В душах людей ще довго жили страхіття війни. Але життя продовжувалося.

    Повоєнна історія села розвивалася за законами часу і політичних змін, за якими жили всі: встановлення радянської влади, створення колгоспу, розвиток медицини  і освіти, культури, торгівлі, вирішення соціальних проблем.

  Після встановлення радянської влади на території Закарпатської області  розпочалася колективізація. У 1948 році було організовано колгосп «Червоний партизан». У 1949 році колгосп «Червоний партизан» та інші об’єдналися в колгосп «Радянська Україна», який знаходився в  селі Нижнє Селище. Колгосп проіснував до розпаду Радянського Союзу. Вже наприкінці  1960-х років головою колгоспу П.Чижмарем  було запроваджено грошову оплату праці. Матеріальна база колгоспу зміцнювалася з кожним роком, розпочалося інтенсивне будівництво.

     За роки радянської влади село змінилося на краще. В оселях копашнівців  звичними стали меблі, килими. Копашнівці масово виїзджали працювати  в різні куточки Радянського Союзу. Їх можна було зустріти на будівництві, лісорозробках, на сезонних роботах у сільському господарстві. Працювали на совість, не рахуючись ні з часом, ні з власним здоров ям.

       24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради України прийняла Акт про незалежність  України, а 1грудня відбувся  Всеукраїнський референдум. Копашнівці і тепер змушені шукати заробітки за межами Батьківщини. Вони працюють  в Чехії, Росії, Італії.

    Село Копашново в 1998 році відзначало 600-річчя з дня заснування.  В селі побудована загальноосвітня школа, де працює 120 вчителів, лікарська амбулаторія загальної практики, де населення обслуговують 22 медичні працівники, три з яких – лікарі. Будинок культури та бібліотека, в центрі села Копашнівська сільська рада, пошта, дитячий садик, магазини. Газифіковано 95 % індивідуальних будинків, телефонізовано 200 будинків, майже кожен має телефон. Налагоджено автомобільний зв'язок між населеними пунктами села та районним центром.

       4 вересня 2005 році в селі Копашново відбулася урочиста подія - у приміщенні школи відкрито краєзнавчий музей літератури, фольклору та мистецтва. Засновник – уродженець села Іван Хланта, заслужений діяч  мистецтв України. Музей – наша духовна скарбниця.

        В селі Копашново побудовані культові споруди :

Православна  церква Покрови Святої Богородиці. Храм побудований 1930 р.

Православна церква Рождества Святої Богородиці, побудований 1996 році.

114 вихідців села є священнослужителями, які працюють на території всієї України та за кордоном.

Греко-католицька церква Рождества  Святої Богородиці побудована 1999 р.

            Для відпочинку і оздоровлення жителів є джерело мінеральної води, вул. Зелений Кут.

      Назва Лунка походить від того, що колись наше село відвідав румунський король Адам Йоді. Десь у 1751 році, і назвав цю місцевість  «лазумаре», що в перекладі означає поле, а далі пішла трансформація слов’янська і «лазумаре»  переклали як «лунка», від чого й походить назва села. А вже потім назву Велика і Мала Лунки поставили для того, щоб розрізняти дві довгі стежки, які знаходяться  на перехресті самої Лунки. Між Великою і Малою Лункою побудовано церкву Петра і Павла у 1996 році.

 Побудовано Малолунківський  навчальний заклад, ФАП, Великолунківська початкова школа.  

      Джерело мінеральної води в урочищі Гевкануське, Велика Лунка.

     Село Хустець дістав назву через те, що через нього протікає річка Хустець   В свою чергу річка впадає в притоку річки  Тиса,  яка протікає через місто Хуст, від чого і походить назва річки Хустець, а заразом і село.

        Побудовано  початкову школу, продовольчий магазин, клуб, бібліотеку, ФАП, пошта.

    Побудовано православну церкву Святого Іллі в 2001 році.

    За сільськими переказами назва села Поляна має таке походження:

Колись давно на цій місцевості знаходилися великі просторі поля. Пізніше село покрилося густими лісами, струмочками. В лісах влітку багато суниць і малин, а осінню багато грибів, а особливо опеньків. Село газифіковано.

  Свято - Іоанна Богословський православний жіночий монастир, який був побудований 1936 році о. Георгієм Кеніз. У1997 році побудована церква       Івана  Богослова. Настоятильниця жіночого монастиря є ігумінія  Любов.

    Копашново дало нашій країні багатьох талановитих людей.  Такими особистостями є:

О.Хланта – доцент, кандидат історичних наук.

 І.Хланта – кандидат філологічних наук, фольклорист.   

Є.Шутак –первосвященний владика Мукачівської та Ужгородської Єпархії.                                       

П.Попадинець – поет, журналіст.

     Сучасне Копашново газифіковано, високий рівень автомобілізації, постійно їздять маршрутні автобуси, появою вдома комп’ютерної техніки, є інтернет, порівняно високий рівень життя частки жителів.       

 

 

Яндекс.Метрика

Hosting Ukraine