Копашново - сільський сайт

Село посеред світу ...

  • Увеличить размер шрифта
  • Размер шрифта по умолчанию
  • Уменьшить размер шрифта

Василь Гангур - художник

Печать PDF

ПРАЦЮВАВ ЗА ВЕЛІННЯМ  СВОГО СЕРЦЯ

із статті (Василеві Гангуру виповнилося б 65)

     Він увійшов в історію образотворчого мистецтва Закарпаття як яскрава творча особистість зі своїм неповторним світобаченням, високим фаховим вишколом і добрим художнім смаком. Працював у різних жанрах, з широким колом творчих зацікавлень. Художник жанрово різноманітний, технічно багатогранний і поліфонічний, в естетичному спрямуванні мавчітку й надійну основурозкривати глибинну сутність життя через власну образно-смислову стилістику, власний живописний почерк. Мабуть, саме тому його роботи такі неповторні, цікаві, багатозначні з чітко визначеною ментальністю національного коду.

В.М.Гангур народився 10 грудня 1945 року на присілку Поляна села Копашнево Хустського району в селянській родині. Навчався в Ужгородському училищі прикладного мистецтва на відділі художнього живопису (1967 — 1971), який закінчив з відзнакою.

 

Завжди добрим словом згадував своїх учителів А.Ерделі, Ф.Манайла, А.Кашшая, А.Коцку, Г.Глюка та ін., які стали для юного художника символом самовідданого служіння високому образотворчому мистецтву. Згодом поглиблює свої знання на художньо-графічному факультету Одеського державного педагогічного інституту ім. К.Д.Ушинського (1977 — 1982). Тут займається у народного художника України професора П.А.Злочевського.

Працює в Ужгороді в художньо-рекламній майстерні., художфонді, викладачем спецдисциплін в Ужгородському училищі прикладного мистецтва, зокрема з живопису, рисунка і композиції на всіх курсах, відтак у творчій групі Закарпатського відділення Національної Спілки художників України

Знайомлячись із музеями, виставками, глибоко аналізуючи їх експонати, В.Гангур доходив висновку, що потрібно все життя вчитися і дуже наполегливо працювати, щоб залишити після себе хоча б малесенький слідочок у розвитку мистецтва. Взагалі ознайомлення з картинами, іконами, вишивкою, народним мистецтвом приносить митцеві натхнення, збуджує творчу уяву, збільшує його потенційні можливості, які будуються на основі асоціативного сприйняття речей.

З 1973 р. — постійний учасник обласних, регіональних, республіканських та міжнародних виставок.

За активні здобутки в царині образотворчого мистецтва В.Гангур був удостоєний звання лауреата обласної премії ім. Й.БокшаяА.Ерделі.

У його графічних творах розповідається про любов до праці і свого міста. Автор переконливо показує силу і можливості свого таланту, знання історії, обрядів та звичаїв рідного народу. Картини сповнені живодайних сил. У них вирує життя, юність, краса, бадьорість.

Твори В.Гангура показувались також у Києві та на виставках за кордоном –– у Кошіце, Пряшеві (Чехословаччина), Ніредьгаза (Угорщина).

!988 року В.Гангура прийняли у Спілку художників України

Якої б галузі не торкався В.Гангур –– графіки, акварелі, пастелі –– всюди однаково він працює з незмінним, творчим запалом, великою ретельністю, достатнім запасом уяви, яка зумовлює яскравість художнього твору, простоту і ясність думки, приваблює поглибленою змістовністю. Саме таке враження викликають картини, в яких відтворено поетичні куточки Закарпаття –– “Осіння тиша” (1987), “Куточок відпочинку” (1987), “Ранковий пейзаж” (1987), “Ранок на Латориці” (1987), “Взимку” (1988), “Вітряно” (1988), “Перед грозою” (1989) та ін.   Митець однаково закоханий в усі пори роки. Взимку малює голі дерева і білизну снігу, влітку відтворює зелень садів, залиті сонцем лісові поляни. У пейзажах він щоразу шукає і знаходить усе нові й нові аспекти і відтінки немеркнучої краси природи, висловлюючи своє власне світосприйняття природи, і тим самим вносить у закарпатський пейзаж свою неповторну індивідуальність. Це й зрозуміло.

У грудні 1995 року відбулася ювілейна персональна виставка В.Гангура у виставочному залі Закарпатського відділення Спілки художників України, що стала яскравою подією у мистецькій палітрі нашого міста. Творчий доробок засвідчив про появу в когорті ужгородських митців ще однієї яскравої особистості. В організації виставки взяли участь управління культури обласної держадміністрації та Спілка художників. На розсуд публіки та спеціалістів в експозиції було представлено понад 80 переважно нових творів. Були випущені афіші, запрошення, а  також кольоровий каталог на трьох мовах –– українській, англійській і німецькій. У ньому вміщено 17 кольорових репродукцій.

На персональну виставку з’явилося не менше як дві сотні людей, поціновувачів творів свого колеги та взагалі шанувальники мистецтва. Прийшли, щоб відчути, побачити ще раз світ художника, порівняти його зі своїм. Вочевидь, у той час виставочний зал наповнений енергією чистих помислів, своєрідними підживлювальними батареями для розуму і відчуття. Побачивши його живописні полотна, постоявши коло них, відчуваєш, як вони тебе наповнюють, і ти вже не можеш стриматися, відшукуючи в них відповіді на запитання, які тебе хвилюють. Він має, що сказати людям, а ще прекрасно володіючи рисунком та композицією, розуміючи вагу кольорової плями, він, до того ж, іще знає, як це зробити.

На відкритті виставки акцентувалася увага на широкому діапазоні творів автора, зростанні майстерності і володінні технікою акварелі, грамотному рішенні кольорової гами, вмінню відтворити образ рідного краю у всій його величі й красі. Преса теж схвально відгукнулася про цю виставку, яка відбила шляхи пошуків художника і продемонструвала його творче зростання. Це був звіт майстра перед своїми вимогливими глядачами.

У своїх творах В.Гангур прагнув розкрити грань зображуваного явища у природі, передати її стан так, щоб збагатити уяву глядача, повніше й глибше загострити його увагу на красі навколишнього світу, що особливо помітно в картинах “Зимова казка” (1993), “Далеко в горах зимою” (1994), “Скоро весна” (1994), “Вид на гору Красія” (1995). Його картини, як життя, з сонця, соку землі, мрій і буднів, кохання, зневіри, втрат, мук, суму. Глядача вражає точність спостереження і водночас загадковість чи казковість загальної картини, що апелює часто до понять за межами предметної окресленості.

Автор не шукає разючих ефектів у природі, а черпає натхнення в овіяних подихом життя скромних куточках околиці села, у жовтневих барвах осені, у величі гір та на берегах річок. Намагається надати всьому зворушливої краси, поетичного одухотворення. Найбільше його приваблюють різноманітні за настроєм зворушливі пейзажі зими, мрійливі й барвисті весни, про що свідчать картини “Село над річкою” (1994), “Церква у селі Бистрий” (1994), “Церква Покрова в с. Кострино”, “Церква у с. Ужок”, “Осінь у парку Шенборна”, “Цвітуть сади”, “Осінній туман у Кострині”, “Кінець зими”. Останні шість картин написані у 1995 році.

В.Гангур закоханий у народні, зігріті руками майстрів, форми дерев’яної архітектури, зокрема церков, які ще можна зустріти в багатьох селах Закарпаття. Він із задоволенням переносить їх на полотно. Уміє знаходити органічну єдність дерев’яної архітектури з природнім оточенням, світом рослинності, який присутній у кожному малюнку гілок, кущів трави, –- це не випадковість, а глибока внутрішня потреба живого, трохи язичницько-романтичного переживання навколишнього оточення. Своїми картинами йому хочеться викликати любов до природи, до цінних об’єктів старовини.

Твори В.Гангура –– повне віддзеркалення його душі, бо створює образи, враховуючи насамперед свої риси характеру, звичайно, виходячи на це інтуїтивно. Нелегко працювати в техніці акварелі, щоб бути самим собою, щоб бути не подібним до інших. Виваженість кольорової плями –– це постійна робота інтелекту художника.

Але художник живе не тільки пейзажем. Пошуками пройняті і його натюрморти, що були представлені на виставці і засвідчують неабияке захоплення автором цим видом мистецтва. Вони в його творчості посідають особливе місце. Здається, для нього важливо, щоб натюрморт насправді приховував у собі цілий світ. Який би не був задум, митець обов’язково вводить у композицію квіти, садовину і посуд. Можливо, квіти, яблука, груші, виноград та інші фрукти, є для нього втіленням життя, умовною позначкою поетичного лексикону: відображаючи багатство щедрої землі Закарпаття — сади, виноградники. У них вирішує художник радісне свято кольорів. Беручи за основу найяскравіший, найзвучніший за кольором предмет чи букет квітів і по них, як по камертону, визначає весь кольоровий лад натюрморту, підносячись до тонів світлих і прозорих і опускаючись до насичених і темних. Впевнені мазки пензля кладуться на мокрий аркуш паперу у напрямку руху віток та інших предметів, які поступово зливаються в єдине ціле, утворюючи невловимі нюанси напівтонів абстрагованої форми, в яких вказуються предмети і характер квітів. З приводу цього варто назвати картини “Сонце в квітах” (1997), “Натюрморт. Весняна ніжність” (1996), “Святковий натюрморт” (1996), “Натюрморт. Червоні гвоздики” (1996), “Натюрморт. Зустріч” (1996) – ці картини закуплені міжнародною галереєю “Міро” Сніна – Прага – Берлін, очолювана академічним художником Андрієм Смолаком, членом Спілки Словаччини “Умелецька бесіда”, з якою В.Гангур досить довгий час співпрацював, буваючи на міжнародних пленерах у Словаччині; “Натюрморт. Квіти” (1996), “Натюрморт з гладіолусами” (1997), “Натюрморт. Осіння ніжність” (1997), “Натюрморт з гронами винограду” (1998) та ін. Крім згаданих, галерея закупила ще й такі твори, виконані в 1996 році, як “Морозний день” , “Весняний настрій”, “Старинське озеро”, “Околиця Домаша”, “Літо”, “Старина”, “Осіння пора”, “Вид з вікна”, “Сонячна гра”, “Осінь на річці”, “Після дощу”, “Зима у Червоному Клашторі”, “Літо під Менчулом”, “Осіння казка”, “Сновидіння в дощ”, “Повернення”, “Погоня”, “Квітуче дерево”, “Весняний вітерець”, “Золота пора”, “Зустріч з невідомим” та ін.

Натюрморти живуть реальним і, водночас, одухотвореним життям, мовби підняті над буденністю. Гармонія в його картинах досягається завдяки контрастам та співзвуччям форми й кольору. Скупі, але точні зображальні акценти свідчать не лише про знання та розуміння художником традицій національного мистецтва, а й творче осмислення їх з позицій сучасності. Натюрморти виконані у витриманій колористичній гамі, багатій на градації холодних і теплих тонів (“Осінній букет” –– 1991, “Натюрморт з білими леліями” –– 1994, “Натюрморт. Червоні гвоздики” –– 1995, “Натюрморт з ірисами” –– 1995). За полотнами постає витончена душа митця, що виявляється і в благородстві колориту, і в багатстві барв та відтінків, і в загальній урівноваженості композиції.

На виставці експонувалися роботи декоративного плану, виконані у техніці акварелі і пастелі. Основне навантаження у композиції відводиться грі площин динамічного і статичного характеру. Гра площин різних по градації тонів, складаючись одна до одної, різних за величиною і розміщеної за задумом автора, дають певні конкретні враження. (“Композиція. Настрій” –– 1992, “Місто” –– 1992, “Архітектурна композиція” –– 1993, “Політ дельтоплана” –– 1995).

Дещо іншого характеру –– більш динамічного –– відзначаються твори “Симфонія дерева” (1992), “Сільські будні” (1993), “Декоративний пейзаж з озером” (1994), “Костринські коломийки” (1994), “Композиція. Театр” (1995), “На сторожі замку Шенборна” (1995). У цих творах присутня динаміка дерев, які нагадують людей або казкових персонажів-звірів. Пейзажні картини відкривають для глядача невидиме і незнане у буденному та монотонному існуванні людини. У звичайній тиші, плюску води, шелесті листя, повівів вітру по городі, здається. оживає сплячо-мертва тиша: під розмаїтими барвами світ втрачає свою сонну пасивність.

Більшість із тих, кого притягнула виставка малярства В.Гангура, відкрили для себе глибоко самобутній світ художньо-поетичних образів, де емоційне та інтелектуальне врівноважені ідеально, де всі компоненти виражальності –– композиція, кольорові й тональні співвідношення, фактура –– співіснують у досконалій гармонії.

Оглядаючи картини, відвідувачі були вражені м’якістю повітряного серпанку, що оповиває зображуване, тонким відчуттям кольористичної гами, особливим поетичним настроєм. Художник пізнав вартість кольору, тону, плями, лінії. Ужгородці відчули, зрозуміли, що зіткнулися з талантом особливим, з мистецтвом оригінальним, яке належить не схожому ні на кого художнику, який має своє обличчя, свій стиль, шукає своїх власних, незвіданих стежок у мистецтві.

1998 рік був пам’ятний тим, що Закарпатське обласне телебачення зняло фільм “Василь Гангур. Тайна одухотворення”, який демонструвався двічі по обласному і двічі по Українському центральному телебаченню.

Художню творчість В.Гангура можна поділити на три етапи: 1. Реальний світ його краю, поезія природи Карпат. Це акварельні твори. 2. Твори декоративно-абстрагованого плану (акварель, пастель). 3. Твори абстраговано-формалістичного плану, над якими працює автор останні два роки (комбінована техніка, олія. А роботи, виконані в 2000 р., –– полотно, картон, олія). Головним напрямком у його творчості є людяність, християнська мораль, які несуть щедрість, добро, радість та велику духовну наснагу. Для В.Гангура дуже важливо злитися з культурним надбанням свого народу, черпати з нього, як з вічно чистого джерела –– наснагу, вміння і впевненість у собі на тяжкому життєвому шляху. Це допомагає йому бачити, пережити, переосмислити і передати в образотворчій мові тривоги й радощі своїх сучасників та своєї епохи.

В останні роки В.Гангур відійшов від реалізму. Почав інтенсивно й плідно працювати в абстраговано-формалістичному напрямку. Йому здається, що тут можна більше філософствувати, вкладати глибокий зміст, трансформувати переживання в символічні образи. У цих творах віддано перевагу композиції кольорових плям, які несуть у собі певний зміст твору, напругу і динаміку емоцій. Наприклад, в основі роботи “Перелом думки” (2000) лежить діагональна площина, зліва направо, написана в світло-розовій гамі з додатковими сірувато-голубими градаціями емоційного пориву дрібнішими площинами, які зливаються в єдиний “стовбур” думки, зламаний вище центру картини і трохи зсунутий у правий бік. Цей злам символізує переосмислення поглядів на формалістичне мистецтво. На лінії зламу проходить дроблення площини, на якому зупиняється око глядача і розглядає подальший розвиток думки автора. З кожної частини основної площини піднімаються вгору динамічні плями, символізуючи прагнення автора до пізнання нового, випробування своїх творчих здібностей у новому напрямку у мистецтві. Тло картини несе в собі виконаний у голубовато-сірій гамі з додатковими нюансами інших кольорів, додаткові емоції, підсилюючи основну думку твору.

В.Гангур вважає, що в картині, особливо формалістичній, завжди має бути центр твору, де зароджується і розвивається основна думка, а все інше — доповнювати і бути підпорядковане основному задуму твору. Око глядача повинно пильно розглядати твір і відпочивати на певному просторі картини. Ця думка автора втілена у картинах, написаних у 1999 році: “Єднання”, “Взаємозв’язок”,  “Свято”, “Тепло осені” “У парку”, “Композиція”, “Поезія в місті”, “Роздуми про осінь”, “Гончарі”, “Святкування”, “Легенда”, “Пробудження від ночі”, “Мелодія восени”, “Музичні акорди” (2000). Згадані картини позначені глибоким і трохи таємничим підтекстом, розрахованим на підготовленого глядача, на допитливих, уважних, він вимагає вищого рівня з твором. Твір дає нам багато, але в підтексті можна знайти додаткову інформацію щодо розуміння концепції твору. Підтекст виявляє себе різними гранями авторської манери: це й оригінальна композиційна структура, й замовчування, які щораз треба витлумачувати. Ретельний відбір деталей, уведення кольору, особлива симетрія, спокійна ритміка –– співзвучне вічності, робить твори цієї тематики новим явищем у творчості В.Гангура.

У своїх творах В.Гангур звертається до спогадів про дитинство, юність, до звичаїв свого народу (“Флірт”, “Танець залицяння”, “Спогади про дитинство”, “Карпатський Ікар”, “Косар”, “Роздуми”, “Вечірня розмова” – створені у 1999 р., “Роздуми про минуле” (2000). Ці твори, хоч і виконані в абстрагованій формі, але їх теми черпаються від знання реального життя, і в основі їх закладений реальний зміст подій, пережитих автором. Абстрактні картини –– це світ автора, не бачений ніким раніше, вони увібрали в себе глибоку філософію і зміст життя і неначе кличуть глядача увійти в них та стати маленькою частинкою їх цілісності. Сприйняття його творів, які часто грунтуються на асоціаціях, символах, образотворчих метафорах, вимагає від глядача зустрічної роботи думки, проникнення в їх зміст. Справді, картини не в змозі передати всю повноту задуму художника. Тут чимало залежить від глядача, який повинен наповнити символ своїм змістом, досвідом, своїм розумінням зображеного.

Тематичний діапазон творів В.Гангура досить широкий. Це –– пейзаж, натюрморт. А за останні роки переважно працює в тематичній композиції     (“Марево” –– 1999, “Блукаючий птах” ––1999, “Бережіть друзів” ––1999, “Композиція. Фауна” –– 1999, “Емоційна розмова” ––1999, “Інформація” ––1999, “Злагода” –– 1999, “Проникнення” –– 1999, “Вертуальний рух” –– 1999,“Молоде вино” –– 2000, “Нерозгадана подія” –– 2000, “Приліт Фенікса” –– 2000, “Композиція. Світлі думки” –– 2000, “Індустрія” –– 2000, “Муза” –– 2000).

Індивідуальний стиль художніх творів В.Гангура полягає в тому, що він іде своєю дорогою, нікого не наслідуючи, пише так, як велить йому серце, розум, світосприйняття, бачення і розуміння реальних подій. Він  вважає, що не варто шукати якогось почерку, а треба бути самим собою, і тоді й свій почерк з’явиться. Бо кожен справжній художник –– індивідуальність, і якщо він не буде підстроюватись під когось, то його твори обов’язково відрізнятимуться від інших. Адже кожний художник сприймає той чи інший предмет по-своєму і пише його у своїй кольоровій гамі, певної ширини і напрямку пензлика –– мазками.

У В.Гангура відчувається власний стиль, експресивна, точна манера, вправна техніка виконання, здатність впоратися із серйозними художніми творами. Він розумів, що долати вершини мистецтва треба наполегливо, з величезними зусиллями, віддаючи цьому всі душевні і навіть фізичні сили. У картинах він прагнув передати те, що найбільше його хвилює і, здається, всіх людей — боротьбу, випробування, перемогу, любов. Він переслідував думку, щоб у людини, яка знайомитиметься з його картинами, поліпшувався настрій, ставало світліше на душі.

Талановитий митець відійшов у вічність 24 березня 2005 р. Він був яскравим прикладом непогамовної енергії та служіння рідному народові.

 

Іван ХЛАНТА,

доктор мистецтвознавства,

кандидат філологічних наук,

заслужений діяч мистецтв України

Працював за велінням свого серця:Василеві Гангуру виповнилося б 65 // Срібна Земля.– 2010. – 10 груд. – С. 15, портр.

Картини можна переглянути в мініатюрі та купити на сайті http://www.gangur.com.ua/